ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

      

        26 грудня 2011 року     м. Київ

    

         Верховний Суд України у складі:

 

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М.,

Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриців М.І.,

Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б.,

Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В.,

Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Колесника П.І.,

Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І.,

Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т.,

Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В.,

Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І.,

Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І.,

Романюка Я.М.,

Терлецького О.О.,

Яреми А.Г., Скотаря А.М., Тітова Ю.Г.,

 

Таран Т.С., Школярова В.Ф.,

 

 

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (законного представника малолітньої ОСОБА_3), третя особа – державний нотаріус Другої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним,

 

                                                        в с т а н о в и в :

          У грудні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5, вона є спадкоємицею за законом  першої черги, звернулася до нотаріуса  із заявою про прийняття спадщини, але дізналася про наявність заповіту батька від          3 квітня 2009 року на користь його малолітньої племінниці ОСОБА_3, 1997 року народження. Проте цей заповіт було посвідчено з порушенням закону, оскільки особу заповідача було встановлено за паспортом, який був недійсним, тому що в ньому була відсутня фотокартка, яку належало вклеїти по досягненні батьком 45-річного віку, а на день складення заповіту йому виповнилося 52 роки.

          Позивачка просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом 3 квітня 2009 року, та визнати її спадкоємцем першої черги. 

          Рішенням  Печерського районного суду м. Києва  від 9 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного  суду м. Києва від 27 січня 2011року, в задоволенні позову про визнання заповіту недійсним відмовлено.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року рішення Печерського районного суду м. Києва  від 9 вересня  2010 року та ухвала Апеляційного  суду м. Києва від 27 січня 2011року в частині визнання заповіту недійсним скасовані, заповіт ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3, посвідчений 3 квітня 2009 року, визнано недійсним; в іншій частині зазначені судові рішення залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України  27 травня 2011 року заяві ОСОБА_2 просить скасувати  рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року і справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 215, 236, 1247, 1257 ЦК України, що потягло ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах.

          У заяві, як на підставу перегляду судового рішення з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, ОСОБА_2 посилається на рішення Верховного Суду України від  16 лютого 2011 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня         2011 року.

          Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2011 року справу допущено до провадження.

           Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, її представників та відповідачки, Верховний Суд України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

  Відповідно до частини першої статті 2 Прикінцевих положень Закону України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України” заяви про перегляд судових рішень в адміністративних, господарських, кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до набрання чинності цим Законом включно, розглядаються в порядку та в межах повноважень, які діяли до набрання чинності цим Законом, до завершення розгляду таких заяв.

            Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 

             1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 

             2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої  визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.                                                                                                  

           Статтею 3604 ЦПК України (в редакції на день подання заяви) встановлено, що суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 355 цього Кодексу.  

           Якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

           Задовольняючи позов та визнаючи заповіт недійсним, суд касаційної інстанції виходив із того, що встановлення особи заповідача на підставі недійсного паспорту свідчить про порушення при посвідченні заповіту вимог статті 43 Закону України «Про нотаріат», пункту 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, крім того заповіт містить суперечності між датою складення та датою його посвідчення, а тому  він є нікчемним відповідно до вимог статті 1257 ЦК України і з цих підстав його слід визнати недійсним.

           Проте згідно частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то він є нікчемним і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

           Відповідно до статті 1257 ЦК України заповіт,  складений особою,  яка не мала на  це  права,  а також  заповіт,  складений  з  порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

          За  позовом  заінтересованої  особи  суд  визнає   заповіт недійсним,  якщо буде встановлено,  що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

          Зазначених у статті 1257 ЦК України підстав нікчемності або недійсності заповіту в рішенні суду не наведено.

           Із доданої до заяви ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2011 року вбачається, що залишаючи без змін судові рішення про відмову в задоволенні позову про визнання заповіту недійсним, суд касаційної інстанції виходив із того, що згідно з законом заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його складення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений. А тому суд касаційної інстанції обґрунтовано  погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відсутність у заповідача паспорта громадянина України не може бути підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки в даному випадку відповідно до статті 43 Закону України «Про нотаріат» та пункту 10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначальним для нотаріуса було саме встановлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. 

           Суперечності між датами, зазначеними як дата складення заповіту         (4 квітня) та дата його посвідчення нотаріусом (3 квітня), судом першої інстанції були усунуті на підставі оцінки наданих доказів та встановлено, що заповіт було складено та посвідчено саме 3 квітня 2009 року.

           За таких обставин рішення суду касаційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 статті 355 ЦПК України. 

           Керуючись статтею 3603  ЦПК України, Верховний Суд України

                                                      п о с т а н о в и в :

           Заяву ОСОБА_2 задовольнити.

           Рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

           Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій  пунктом 2 частини  першої статті 355 ЦПК України.

 

                      Головуючий                                                              Сенін Ю.Л.,

                      Судді:                           

                Барбара В.П.,                 Берднік І.С.,                          Вус С.М.,                         

                Глос Л.Ф.,                       Гошовська Т.В.,                   Гриців М.І.,         

                Гуль В.С.,                       Гуменюк В.І.,                        Гусак М.Б.,  

                Ємець А.А.,                    Жайворонок Т.Є.,                Заголдний В.В.,

                Канигіна Г.В.,                Кліменко М.Р.,                     Колесник П.І.,

               Короткевич М.Є.,           Коротких О.А.,                    Косарєв В.І.,   

                Кривенда О.В.,               Кривенко В.В.,                    Кузьменко О.Т.,      

              Лященко Н.П.,                 Маринченко В.Л.,               Онопенко В.В.,

               Патрюк М.В.,                  Пивовар В.Ф.,                      Потильчак О.І.,   

               Пошва Б.М.,                    Прокопенко О.Б.,                Редька А.І.,

               Романюк Я.М.,                 Скотарь А.М.,                     Таран Т.С.,

               Терлецький О.О.,              Тітов Ю.Г.,                        Школяров В.Ф.,

                Ярема А.Г.,